ефір

-у, ч.

1) У давньогрецькій міфології – найвищий шар чистого й прозорого повітря, в якому нібито жили боги.

2) Далека височінь, безповітряний простір.

3) Повітряний простір, у якому поширюються радіохвилі.

4) хім. Органічна сполука, похідна якого-небудь зі спиртів, або спирту та кислоти; використовується у медицині, техніці, парфумерії.

5) розм. Одна з назв діетилового спирту – безбарвної леткої рідини з характерним різким запахом.